Історія Державного прапора України

23 серпня 2004 року Президент України Леонід Кучма підписав Указ № 987/2004 «Про День Державного Прапора України», який щорічно відзначається 23 серпня. Відповідно до цього Указу Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації

повинні забезпечити здійснення комплексу заходів щодо святкування Дня Державного Прапора України.

Прапор як символ, спочатку як засіб сигналізації, виник за античних часів. Спершу використовувався в країнах Європи і поширився на українські землі в добу Середньовіччя. Найчастіше прапором вважався шматок тканини, прикріплений до списа, що мав вказувати на місце збору воїнів. Жодне військо без прапора не вирушало в похід і не вступало в бій. Слов’яни, за словами М. Карамзіна, обожнювали свої прапори й вірили, що у воєнний час вони є найсвятішими від усіх ідолів.

Знамена спочатку возили разом із зброєю, перед боєм ставили на узвишші, щоб кожен ратник бачив їх.

Поєднання жовтого і синього (блакитного) кольорів має на наших землях глибоке коріння. Під час Грюнвальдської битви 1410 року, в якій об’єднані сили слов’ян і прибалтійських народів розгромили німецьких залізних рицарів, представники українського народу серед інших використовували й ці кольори. Польський історик Ян Длугош зазначає, що хоругва Львівської землі «мала на прапорі жовтого лева, що ніби дереться на скелю на лазурному полі», а хоругва Перемишлівської землі «мала на прапорі жовтого орла з двома головами, оберненими однаково в різні боки на лазуровому полі».

Заснованому місту Львову в 1256 році надавався герб, на якому зображений золотий лев на блакитному тлі. Ці ж кольори поєднувалися на прапорах Руського Воєводства за часів Речі Посполитої.

Прапори (корогви) набули широкого застосування в героїчну козацько-гетьманську добу. У козацькому війську було, в основному, три роди корогв: 1 – корогва всього війська або гетьманська, 2 – корогви полкові, 3 – сотенні. Як подає в «Історії запорозьких козаків» Д. І. Яворницький, «знаменом, хоругов’ю, чи корогвою і прапором звався шовковий яскраво-червоного кольору плат із зображенням на ньому посередині або білого польського орла, коли запорожці були за польським королем, або двоголового російського орла, коли запорожці перейшли до московського царя, а по боках – Спасителя та Архангела Михаїла».

Уперше козакам вручив корогву – бойовий прапор з польським орлом – король Стефан Баторій у 1576 р. У 1594 році українські козаки були на цісарській службі й отримали австрійські прапори.

Збереглися відомості, описи прапорів, що вручалися українським козакам урядом Російської держави.

Перебуваючи в 1654 р. в Богуславі, де містилася квартира гетьмана Б. Хмельницького, сирійський мандрівник Павло Алепський зазначав: «військо мало корогву христолюбивого і хороброго гетьмана Зіновія із чорного і жовтого шовку, у смуги, з хрестом на ратищі».

З різних письмових згадок видно, що в козацькому війську довго не було одного типу козацьких корогв, а панувала повна довільність, так само і щодо барв прапорів. У роки національно-визвольної війни 1648–1657 рр. козацьке військо використовувало прапори різних кольорів. Очевидець штурму козаками м. Гомеля в 1651 р. писав: «О 8 годині рано при зміні варти побачили спершу корогву червону з білим хрестом і білою обвідкою, потім показалася друга, червона корогва, а коло неї – три білі і дві чорні, і дві жовто-блакитні».

З XVIII ст. полкові й сотенні козацькі прапори Війська Запорозького в основному стали виготовляти з блакитного полотнища, на яке жовтою фарбою наносилися зорі, хрести, зброя.

Із ліквідацією Запорозької Січі зникають військові, територіальні та інші прапори. На українських землях, які входили до складу царської Росії, можна було використовувати лише біло-синьо-червоні прапори імперії.

З революцією 1848–1849 рр. пов’язана поява жовтого з блакитним українського прапора в австро-угорській частині України. У жовтні 1848 р. Головна Руська Рада у Львові ухвалила жовто-синє сполучення кольорів прапора. Ці колірні сполучення швидко поширились на українські землі, що перебували на той час у складі Австро-Угорщини, а після революції 1905–1907 рр. у Росії – і в Наддніпрянській Україні.

З початком Першої світової війни 1914–1918 рр. найбільше поширюється поєднання жовто-блакитних кольорів на західноукраїнських землях. 22 березня 1918 р. Центральна Рада в Києві ухвалила «Закон про державний прапор Української Народної Республіки», який був жовто-блакитним. У 1918 р. у період Гетьманату Павла Скоропадського, порядок кольорів було змінено на синьо-жовтий. Таким він залишився і в період влади Директорії.

У листопаді 1918 р. у Львові Українська Національна Рада затвердила «Тимчасовий основний закон», артикулом 5 якого проголошувався блакитно-жовтий прапор. 20 березня 1920 року ухвалено крайовий синьо-жовтий прапор для Закарпатської України, а 15 березня 1939 р. він був прийнятий як державний прапор Карпатської України.

У Радянській Україні не могло бути й мови про поширення жовто-блакитних кольорів. Вважалося, що синьо-жовті фарби запозичені Мазепою зі шведського прапора, що подібні кольори мали місце на прапорах періоду Директорії та за гетьманства П. Скоропадського, а ще – в Організації Українських Націоналістів. Перший прапор Української СРР був встановлений у березні 1919 року. Це було червоне полотнище із золотими ініціалами УСРР у верхньому куті з золотим облямуванням.

Після того як Україна ввійшла до складу СРСР (30 грудня 1922 р.) був створений новий прапор: червоний із схрещеними молотом і серпом, червоною п’ятикутною зіркою, облямованою золотом, і внизу – абревіатура УРСР.

21 листопада 1949 року Президія Верховної Ради УРСР схвалила новий прапор: горизонтальна смуга (на дві третини висоти прапора) – червона, а нижня (на одну третину) – блакитна. На верхній смузі – золоті схрещені серп і молот, над ними п’ятикутна червона зірка, облямована золотом.

28 січня 1992 року Верховна Рада України затвердила державним прапором України синьо-жовтий стяг. Ці кольори зародилися в надрах українського народу. І сьогодні наш синьо-жовтий прапор майорить у кожному місті і селі України. Для українців це кольори чистого неба і пшеничного лану.

кандидат історичних наук, доцент кафедри історії НТУУ «КПІ»