Зараз у науці нема єдиної думки щодо походження Давньоруської держави і, зокрема, слова «Русь». Іс

Переростання органів племінного управління в державні органи сприяли перетворенню союзів племен у «княжіння» державного типу.

Київська Русь об'єднувала фактично всіх східних слов'ян і була найбіль­шим державним утворенням у тогочасній Європі. її кордони простягалися від Ладоги й Білого моря до Чорного моря та від Карпат до верхів'їв Волги. Територія складала 1,1 млн. км 2. населення — приблизно 5 млн. Найбільше місто — Київ (50 тис. жителів).

Київська Русь була конгломератом понад 20 різних племен і народностей. Вона утворилася як велика середньовічна держава. Поряд з новими форма­ми суспільного життя у слов'ян зберігалося чимало пережитків: повинності селян обмежувалися сплатою данини, скликалися народні збори — віче; для захисту кордонів Русі збиралося народне ополчення, існував звичай кровної помсти за вбитих родичів.

Зміцнення слов'янської держави прискорювало відмирання залишків первісних форм суспільного життя, розвиток соціальних відносин. Спираючись на постійні озброєні загони — дружини, князь у вирішенні питань державного життя не зважав на віче, а скликав раду бояр їм же належала і вся судова влада: суд став князівським. Князь і бояри захоплювали общин­ні землі та угіддя, силоміць примушували селян-смердів не лише платити данину, а й відробляти певні дні в їхніх господарствах. Крім цього, селяни мусили за наказом князя брати участь у військових походах для завоювання нових земель і відсічі нашестям кочівників зі сходу. У процесі формування феодальних відносин виділилися окремі суспільні верстви. Київський великий князь вважався верховним власником усіх земель і уособлював державну владу. У залежності від нього перебували місцеві князі. Княжі воїни, дружинники, місцева знать утворювали стан бояр, які володіли удільними вотчинами. До панівної верстви також належала міська знать і священики. Дрібні торговці, ремісники належали до бідніших городян, перебували на нижчій сходинці соціальної ієрархії. Також нижчий щабель цієї ієрархії займали виробники-селяни, об'єднані у сільські територіальні общини. Основною категорією населення були особисто вільні смерди. Смерди сплачували державі данину, виконували на її користь певні повинності, мали власну землю. Феодально залежним населенням були закупи (селяни, які потрапили у залежність через позику, коли віддавали або відробляли, то ставали вільними); рядовичі (селяни, які уклали договір і, таким чином, потрапили у залежність). Дворова челядь та холопи працювали на феодала і мешкали в його дворі, фактично перебували у становищі рабів.

Хліборобство було провідною галуззю господарювання, але у степовій смузі зн ачного поширення набуло скотарство. На той час існували вирубна (лісові місцевості) і перелогова (степ і лісостеп) системи землеробства. Не втратили свого значення промисли, особливо мисливство, рибальство і бортництво. Т акож велике значення в Київській Русі мало високорозвинене ремесло, найважливішою галуззю якого була чорна металургія. Значного рівня досягли також інші ремесла — ювелірне, гончарство, ткацтво та деревообробне виробництво.

Значного розвитку набула торгівля. Поступово внутрішня торгівля концентрувалася у містах. Через територію Київської Русі проходили три най­важливіші торговельні шляхи: «із варяг у греки», «соляний», «залозний».

В історії Київської держави можна виділити такі основні періоди:

1. 882—972 рр. (з початку правління князя Олега до смерті князя Свято­слава) — період швидкого зростання Київської Русі. За цей час було створено величезне господарське й політичне об'єднання;

3. 1054—1240 рр. (охоплює період від смерті Я. Мудрого до зруйнування Києва монголо-татарами) — період безупинних князівських чвар, зростаючої загрози нападів кочівників та економічного застою. Він пов'язаний із періодом удільної роздробленості Київської Русі.